Вітас Луцкус був наче метеор: яскравий та захоплюючий, але трагічно згаслий. Хоча він був частиною покоління фотографів-гуманістів, хто зазирав у людську душу, він цілком може вважатися піонером концептуальної фотографії в Литві. Луцкуса не цікавило сільське литовське життя – його більше захоплювало фотографувати людей, яких він зустрічав під час його подорожей та в їх щоденній рутині, експериментуючи з робочими стилями та фотомонтажами. Особистості, які потрапили в об’єктив його камери, включали людей різних національностей, віку, гендерів та професій. Луцкус вважав фотографію формою живого контакту з реальністю.
Значна частина архівів Луцкуса складається з чутливих портретів його музи та дружини Татьяни, які відзначають красу та загадковість жінок. Еротизм був темою табу в совєцькій візуальній культурі, хоча сексуалізовані зображення часами потрапляли в публічний простір. У роботах Луцкуса еротизм був невід’ємною частиною безтямного життя – життєво важливої пульсуючої енергії. На фотографіях у цій виставці Луцкус підкреслив матеріальність тіла, створюючи натюрморти з відображеннями чоловічих і жіночих тіл в дзеркалі. Використовуючи ці маленькі частини тіла, Луцкус передавав анонімну атмосферу, центром якої була універсальна жага жити.